Сторiтелiнг
Історії із життя (або сторітелінг) та їх вдале використання можуть підвищити рівень зацікавленості текстом до 25-30%. Згадайте, на нудних парах якогось лектора ваш мозок починав активізуватися відразу після фрази «Якось із одним із моїх студентів трапилась така історія...». Впевнена, що для більшості з вас слухати 5 пар лекцій було б страшною каторгою, якби не ті кльові викладачі, які дійсно вміли використовувати сторітелінг у своїх лекціях. Історії з життя — дуже потужний емоційний інструмент, який дозволяє втримати увагу читача, змусити читати та слухати далі, а також трішки відпочити від основної інформації.
Про сторітелінг говорить Шугерман, Хелберт, Каплунов, Шардаков та ін.., тобто нема жодного видатного копірайтера минулого століття і сучасності, які б не відводили цьому прийому значну роль. Кожна історія має бути влучною, доречною, корисною і простою, ну і звісно, правдивою, адже бажання видумати щось часто призводить до надмірної фальші та деталізації.
Розкажу і я історію. Якось в п'ятницю, коли до закінчення робочого дня лишалось кілька хвилин, всю роботу було зроблено, всі листи відправлено, всі звіти написано, директор пише мені: «Ирина, зайдите ко мне». І тут перед очима ще година розбір-польотів (може бюджет у звітах не зійшовся? може статті на сайті не правильно відображаються? може посилання неактивні? — сотні «може»). Я швиденько пишу колегам по цеху у скапі: «Йопрст, мене викликає бос! Що за маячня?» Минає 3-4 хвилини і не розумію, чому ж мої колеги не відповідають. І тут я розумію, що відправила це директору:-) Коли зайшла до кабінету, згадала, що кращий захист — це напад. Починаю: «Ох, що за дурнуватий день! Зламали скайп! Почали спамити від мого імені. Вам, до речі, всіляких дурниць не приходило?» Чи варто говорити, що величина мого обурення від зламаного акаунта збила з пантелику директора. Що трапилось далі? Ми обговорили майбутній проект (який був згодом успішно реалізований) а з цього всього я винесла урок — вміти гiдно вести себе в критичних ситуаціях.
Згадана історія підтверджує, по-перше, що ви прочитали її до кінця і, напевно, посміхнулись, згадавши схожий випадок у своєму житті, а по-друге, має окрім розважального, ще й повчальний характер. Отже ми дійшли до основних вимог сторітелінга:
· Користь.
Кожна історія з життя має бути корисною, повчальною, сприйматися як цікава байка iз життя та прихована порада, де (як пам'ятаєте зі школи) є «оповідь», а потім «сила».
· Правдивість.
Краще навести правдивий приклад з життя, ніж уявляти себе Андерсеном і фантазувати над гіпотетично-можливим та тим, що могло статися. Всі реальні історії — емоційно сильніші, і вас ніколи не назвуть брехуном.
· Простота.
Не намагайтесь зробити з історії ціле оповідання з влучними метафорами та виразами, пишіть максимально просто та зрозуміло, саме простота приваблює читача та змушує повірити.
· Стислість.
Не пишіть довгу оповідку без кінця-краю, від якої читач втомиться більше, ніж від основного тексту. Історія має займати 10-20% від основного тексту (у мене, до речі, навмисно порушена ця норма, помітили?).
· Доречність.
Щодо принципу доречності копірайтери іноді сперечаються, адже багато яких історій можна «підвести» до теми та блискуче використати, однак важко уявити собі рекламну статтю про вегетаріанське кафе з історією про те, як ви ходили на шашлики (хоча, якщо потім ви відчули важкість у шлунку та дійшли висновку, що здорове харчування — це круто, то чому і ні?:- )
Підсумок. Сторітелінг або історії з життя — надзвичайно потужний прийом, який підсилює зацікавленість тексту та його емоційність. Сторітелінг допомагає зловити увагу читача на свій гачок і тримати до кінця тексту. Історію краще розказувати із власного життя, щоб не виникло ситуації, як в українському прислів'ї: «Збрешеш — не помреш, так вперед не повірять». Пригадуєте бестселер Алана Піза «Мова рухів», роздрукований багатомільйонним тиражем по всьому світу? В цій книзі дуже багато історій iз життя, які підтверджують та «підживлюють» основну інформацію.
Цікава та корисна інформація + правдиві та доречні історії = класний текст.